Як не прикро, період самоізоляції на карантині – це не лише можливість подбати про себе та родину, але й для когось важкий життєвий етап, коли через карантинні обмеження особи перебувають у домівках зі своїми кривдниками. Таким чином, цей період також носить і певні загрози, зокрема, щодо посилення сплеску домашнього насильства. У групі ризику тепер перебувають не лише сім'ї, де раніше були зафіксовані випадки домашнього насильства, а й ті, де хтось тимчасово втратив роботу або заробіток, сім'ї зі складною фінансовою або житловою ситуацією або сім'ї, де є літні чи недієздатні особи. Всі ці обставини, в основі яких лежить ще й психологічний тиск у період карантину, можуть викликати агресію і напруження в сім'ї.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" (надалі - Закон) домашнім насильством визнаються діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Зазначаю, що діяння визнається насильством лише тоді, коли воно порушує вимоги чинного законодавства і призводить чи може призводити до порушення конституційних прав і свобод члена сім'ї. Домашнє насильство може мати форму, як активних дій (нанесення побоїв, знищення майна тощо), так і бездіяльності, тобто пасивної поведінки особи, коли вона не вчиняє дій, які могла та повинна була вчинити, щоб запобігти настанню шкідливих наслідків (наприклад, ненадання допомоги члену сім'ї, який перебуває у небезпечному для життя становищі).

Особу, яка тривалий час потерпає від насильства, можна виявити за низкою ознак фізичного, економічного, сексуального та психологічного характеру, зокрема:

Фізичне насильство має такі ознаки:

• Погіршення фізичного й психічного здоров'я, емоційні та неврологічні розлади.

• Головний біль, біль у м'язах, синці, забиті місця відсутність зубів, ушкодження кісток та м'яких тканин, наявність частково залікованих попередніх травм, сліди укусів, опіки незвичайної форми та в різних частинах тіла.

• Втрата ваги, зневоднення.

• Наявність інфекцій, що передаються статевим шляхом; викиди плоду, мертвонароджені діти, передчасні пологи, недостатня вага у немовлят.

Сексуальне насильство може характеризуватися такими ознаками:

• Порушення сексуальності, зокрема зниження або втрата сексуального потягу.

• Інфекції, що передаються статевим шляхом.

• Травми та пошкодження статевих органів.

• Наявність викидів, мертвонароджених дітей та небажаних вагітностей.

• Примусове залучення до комерційного сексу.

Економічне насильство може характеризуватися такими ознаками:

• Неможливість розпоряджатися сімейним бюджетом та власними коштами.

• Відмова від праці або навчання під тиском; праця на посаді/робочому місці, обраному під тиском.

• Робота, зумовлена необхідністю утримувати того, хто водночас контролює (відбирає) всі гроші.

• Одяг, взуття, що не відповідають сезону та погоді; старе вбрання; наочні ознаки існування в злиднях (незважаючи на реальні прибутки).

• Недоїдання.

• Наявність житлових проблем (негараздів).

Психологічне насильство може характеризуватися такими ознаками:

• Страхи, тривожність, постійне почуття небезпеки (завжди перебуває напоготові), нерішучість, повна безініціативність та відчуття безпорадності.

• Труднощі з концентрацією.

• Наявність скарг психосоматичного характеру.

• Депресія; нав'язливі рухи та думки, схильність до одноманітних рухів та дій на кшталт розгойдування в кріслі, різання паперу, розчісування одного й того ж пасма волосся тощо.

• Надмірне збудження, безсоння або, навпаки, підвищена сонливість та уповільнення рухів (останні вважаються проявом "лінощів", "нездатності добре виконувати свої домашні обов'язки" та підсилюють почуття провини).

• Втрата соціальних контактів з родичами, друзями, гостре відчуття/прагнення самотності та ізольованості.

• Уникання погляду в очі.

• Суїцидальні наміри, погрози позбавити себе життя.

• Почуття провини, сорому за отримані фізичні ушкодження.

• Звуження свідомості, нездатність адекватно оцінювати ситуацію, власне майбутнє, свої вчинки та вчинки інших людей, поєднання підозрілості з безмежною довірливістю.

• Відкладання часу звернення за допомогою або відмова від неї чи будь-якого зовнішнього втручання, спрямованого на вияснення та зміну ситуації.

• Зневіра в можливості змін у власному житті на краще, відсутність ініціативи, страх перед життям, втрата сенсу і інтересу до життя.

Домашнє насильство є адміністративним правопорушенням, яке підпадає під дію ст.173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення Водночас його систематичне вчинення є кримінальним злочином, за яке передбачена відповідальність згідно ст.126-1 Кримінального кодексу України.

доцільно звертати увагу також на ознаки, що вказують на ймовірність виникнення ризиків для життя, здоров’я та розвитку дитини. Зокрема до таких ризиків можна, крім іншого, віднести ситуації, коли батьки або інші законні представники:

• не цікавляться освітньою діяльністю дитини (не відвідують батьківських зборів, не контактують із педагогами закладу);

• під час відвідування закладу освіти перебувають у стані алкогольного сп’яніння або під дієто наркотичних речовин; наявні факти надмірного вживання алкоголю, наркотичних речовин, схильності до азартних ігор та відвідування ігрових клубів;

• систематично проявляють агресивну поведінку до працівників закладу освіти, батьків інших дітей;

• ігнорують рекомендації працівників закладу освіти щодо виховання дитини, що призводить або може призвести до затримки її розвитку, погіршення емоційного стану, здоров’я, соціальної ізоляції та інших несприятливих наслідків;

• не дотримуються санітарно-гігієнічних норм та правил безпечної поведінки (що призводить до виникнення ризику інфікування дитини);

• мають ознаки пригніченого психоемоційного стану, розладів психічного здоров’я, суїцидальної поведінки, що ускладнює процес догляду та виховання дитини;

• не забезпечують необхідного медичного догляду за дитиною, що може призвести до серйозних порушень здоров’я;

• жорстоко поводяться з членами сім'ї (одним із батьків, іншою дитиною, іншою особою), з домашніми тваринами;

• допускають перебування у помешканні, де проживає дитина, сторонніх осіб, схильних до вживання алкоголю, наркотичних речовин;

• не забезпечують дитину кишеньковими коштами;

• перекладають догляд за молодшими дітьми на інших.

Діти мають:

• знижену здатність контролювати свою поведінку;

• демонстративну хоробрість;

• агресію стосовно інших дітей або дорослих;

• ознаки бродяжницва;

• бажання і змогу перебувати у вечірній і нічний час на вулиці без супроводу дорослих, відвідувати комп’ютерний клуб.

Постаратися розговорити дитину, встановити контакт, довірливі стосунки з нею. Надати емоційну підтримку. Тут необхідно врахувати, що дорослий повинен продемонструвати по відношенню до дитини інтерес, дружелюбність, щирість, теплоту і емпатію. У такому разі дитина відчує, що ця людина дійсно чує і розуміє її думки і почуття. Оглянути ушкодження. Не відправляти додому, якщо вона боїться туди повертатися. Якщо немає можливості влаштувати її на тимчасове перебування до родичів або в інше безпечне місце необхідно звернутися до поліції або прокуратури, якщо дії батьків є злочинними. Найчастіше має місце поєднання неналежного виконання обов'язків щодо виховання дитини;

- до травматичного пункту або іншу медичну установу, щоб зафіксувати травми; - до органів опіки і опікування за місцем фактичного проживання дитини, якщо батьки належать до «групи ризику» щодо вживання алкоголю, наркотиків або мають психічні захворювання і неможливо їх навчити батьківським навичкам;

- на консультацію до психолога, соціального педагога з метою:

- проведення діагностичного обстеження дитини й усієї сім’ї для встановлення причин порушеннь у дитини (домашнє насилля, наркоманія, алкоголь, асоціальна поведінка батьків, психічні захворювання);

- організація і проведення блока корекційних занять з дитиною й батьками з вивчення адекватної взаємодії в умовах домашнього виховання; - навчання батьків ненасильницьким методам виховання, прийомів релаксації й способів зняття нервово-психічного напруження.

• Психолого-педагогічні правила організації спілкування між педагогом і здобувачем освіти

• 1. Будьте уважними, відслідковуйте найменші зміни в поведінці, будь-які відхилення від норми. Пильної уваги педагогів і батьків вимагають різкі зміни в поведінці.

• 2. Перемикайте увагу на зміну успішності (не може довгий час працювати без відволікань й помилок через швидку втому).

• 3. Не поспішайте робити висновки, проявляйте терпіння, доброзичливість. Постежте, поговоріть з батьками.

• 4. Будьте об'єктивні не лише в оцінюванні, але і в ситуації, що склалася. Не піддавайтеся емоціям, почуттям, які заважають вирішенню проблеми.

• 5. Спостерігайте за психологічною атмосферою. Для цього необхідно: - звертати увагу на поведінку дітей; - розуміти вираз очей, їх міміку, жести; - уміти зіставляти психологічну атмосферу сьогоднішнього дня з учорашнім.

• 6. Щиро цікавтеся життям дітей. Відносьтеся співчутливо до їх думок і бажань: не чіпляйтеся, не намагайтеся переробити, не критикуйте, частіше хваліть! 

У разі виникнення підозри щодо домашнього насильства, жорстокого поводження з дитиною або якщо є реальна загроза його вчинення (удома, з боку однолітків, з боку інших) уповноважена особа зустрічається із дитиною, стосовно якої є інформація про жорстоке поводження щодо неї, намагається розговорити, встановити контакт, довірливі стосунки та надає емоційну підтримку; проявляє інтерес, дружелюбність, щирість, теплоту і симпатію, дитина має відчути, що її дійсно чують і розуміють. Дотримуватись принципу конфіденційності щодо постраждалої особи.

У процесі розмови, якщо дитина підтверджує факт жорстокого поводження чи насильства щодо неї, уповноваженій особі необхідно з’ясувати терміни подій, які відбулися з дитиною, та можливості отримати їх опис.

Уповноважена особа закладу освіти повідомляє працівників психологічної служби закладу освіти, а працівник психологічної служби за потреби складає план корекційної роботи та здійснює соціально-педагогічний супровід з жертвою та її кривдником, особливо, якщо останнім є інший учень (учні) закладу, та у разі необхідності перенаправляє до інших спеціалістів (психотерапевта, невролога тощо).

 Педагогічні працівники, медичний та господарсько-обслуговуючий персонал закладу освіти у разі виявлення ознак чи факторів, що можуть вказувати на домашнє насильство, складні життєві обставини, жорстоке поводження з дитиною або ризики щодо їх виникнення стосовно дитини, передають уповноваженій особі закладу освіти, а у разі її відсутності - безпосередньо керівникові закладу освіти (директорові) чи заступнику директора інформацію про дитину з метою планування подальших дій щодо заходів для надання медичної, психологічної або іншої допомоги постраждалому.

Національна дитяча "гаряча лінія" Центру " Ла Страда-Україна": 0-800-500-333 (для дзвінків з мобільного)

Національна дитяча "гаряча лінія" з протидії домашньому насильству ( консультації юриста, психолога, соціального педагога) : 116-123( цілодобово та безкоштовно з мобільних телефонів) 0-800-500-225 та 116-111.

Омбудсмен з прав дитини в Україні Микола Миколайович Кулеба: (044)225-64-50.

Єдиний телефонний номер системи надання безоплатної правової допомоги : 0-800-213-103. (безкоштовно зі стаціонарних та мобільних телефонів.

Уповноважена особа закладу для проведення невідкладних заходів реагування у разі виявлення фактів насильства та/або отримання заяв/повідомлень від постраждалої особи /інших осіб: соціальний педагог Журавльова Я.О. 0979656897.